Психологічна допомога підліткам під час підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання та профілактика стресів перед екзаменами

Хвилювання в учнів випускного класу виражається по-різному: від істерик до демонстрації «над спокою» і показної байдужості. Це залежить від особистісних особливостей і життєвого досвіду. Не менш стривожені майбутніми екзаменами дорослі (батьки й учителі) намагаються допомогти підліткові. Ця допомога також має широкий діапазон засобів залежно від поведінки, що спостерігається в учня: від обвинувачень у бездіяльності й закликів більше часу приділяти навчанню до заклинань: «Ну що ти так хвилюєшся? Мені однаково, яку оцінку ти здобудеш!»

Ці «традиційні» способи лише дозволяють дорослим виплеснути свою тривогу, а підлітку, на жаль, допомагають мало, скоріше — навпаки. Він і сам розуміє, що слід більше уваги приділяти навчанню, але не спромож­ний себе змусити, і зайва констатація факту лише зміцнює його непевність щодо власних сил і заважає взятися до справи. Заклики бути спокійнішим також зазвичай досягають протилежного результату, лише зміцнюючи у підлітка відчуття своєї «виняткової тривожності».

Усе ж таки, як допомогти дитині в період підготовки до екзаменів?

Розглянемо це на конкретному прикладі екзаменаційного стресу. У тих учнів, для яких важливі результати іспитів (тобто у них є потреба скласти їх якнайкраще), перед іспитом виникає стан тривоги:

Ø підвищується артеріальний тиск;

Ø підсилюється потовиділення.

При цьому поведінка учнів буває різною:

Ø одні зосереджено дочитують ті розділи підручника, у засвоєнні яких не впевнені, словом, приходять у стан підвищеної мобілізації та готовності до іспитів;

Ø інші, навпаки, метушливо перегортають підручник, тому що не в змозі зосередитися на одному розділі; зі страхом прислухаються до розповідей тих, хто вже склав іспит, і переконують себе, що не можуть відповісти на жодне із запитань — коротше кажучи, пере­бувають у панічному стані. Діяльність таких школярів є повністю дезорганізованою.

Ці дві форми поведінки відображають ступінь емоційної напруженості. Деякі діти, беручи білет, першої миті навіть не можуть прочитати та зро­зуміти запитання. Надалі їхня поведінка відрізняється рівнем підготовки; якщо вони переконуються, що пам'ятають матеріал, їм вдається поступово заспокоїтися та відповісти. Однак справжньої впевненості в собі вони так і не знаходять: нерідко екзаменатору варто поставити бодай одне не дуже складне запитання, і вони розгублюються, утрачають здатність мислити. Після іспиту вони вичавлені, як лимон, і мають єдине бажання відіспатися (незалежно від того, як вони спали в ніч перед іспитом). Якщо ж питання (або одне з них) здаються учню незнайомими, ось тут нерідко слід очіку­вати катастрофічного стану — раптово  з'ясовується, що вони забули навіть те, що знали.

І навпаки, ті учні, які мобілізуються перед іспитом, навіть зіткнувшись із складними запитаннями, проявляють винахідливість, у них раптово спливають у пам'яті знання, про які вони навіть не здогадувались.

Переконавшись у тому, що йому хочуть поставити небажану оцінку (нижче за ту, на яку він претендує), такий учень обов'язково попросить поставити йому додаткові запитання.

Методи саморегуляції в умовах стресу

Релаксація - це метод, з допомогою якого можна частково або повніс­тю позбутися фізичного або психічного напруження.

Зрозуміло, вона не розв'яже всіх проблем, але значною мірою посла­бить їхній вплив на організм, що є дуже важливим.

Опановувати методи релаксації потрібно не тоді, коли, як кажуть, «смажений півень клюне», а завчасно. Тож скористайтесь наведеними вправами і правилами.

                                                  Вправи

1.    Сидіть спокійно близько двох хвилин, очі заплющені. Уявіть при­міщення, в якому знаходитесь. Спочатку спробуйте обійти подумки всю кімнату (уздовж стін), а потім пересувайтесь по всьому периметру тіла — від голови до п'ят і назад.

2.    Уважно стежте за диханням, дихайте носом. Зосередьтеся на своєму спокійному подиху упродовж 1-2 хвилин (немовби уп'явшись в одну точку). Спробуйте не думати ні про що інше.

3.    Зробіть неглибокий вдих і на мить затримайте подих. Одночасно різко напружте всі м'язи на кілька секунд, намагаючись відчути напруження в усьому тілі. На видиху розслабтеся. Повторіть тричі.

4.    Зробіть глибокий вдих і затримайте подих — грудні м'язи напружені. Відчуйте це напруження, а потім зробіть різкий видих, розслабте груд­ну клітку, повторіть тричі.

5.    Злегка підніміть обидві руки, розчепіривши пальці якомога ширше начебто граєте на піаніно, намагайтеся охопити якомога більшу кіль­кість клавіш. Фіксуйте це положення пальців упродовж декількох секунд, намагаючись відчути напруження. Потім розслабтеся, руки вільно опустіть на коліна. Повторіть тричі.

Правила самоорганізації уваги під час підготовки до іспитів

 Правило І. Заздалегідь розплануйте свій час, щоб у години занять ніщо не відволікало вас.

Правило II. Розпочинаючи роботу, завчасно організуйте своє робоче місце.

Правило III. Приступаючи до занять, максимально мобілізуйте свою волю, покиньте усі зайві думки. Найкращий спосіб — попередній перегляд матеріалу, складання плану майбутньої роботи.

Правило IV. Стійкість уваги багато в чому залежить від того, наскільки добре ви розумієте досліджуваний матеріал (розуміння значною мірою ґрунтується на знанні попередніх розділів програми).

Правило V. Якщо зосередити увагу на навчальному матеріалі заважа­ють хвилювання, тривога у зв'язку з майбутнім іспитом, сторонні думки, то займіться конспектуванням або читанням досліджуваного матеріалу вголос. Після того, як вам вдасться зосередити увагу, можна читати «про себе».

Правило VI. Чергуйте читання з переказуванням, розв'язанням завдань, тому що це попереджає виникнення психічного стану монотонності, за якого стійкість уваги знижується. Однак така зміна не повинна бути занадто частою: це призводить до зайвої суєти, поверхневого сприйняття навчального матеріалу.

Правило VII. Якщо під час читання ви раптом усвідомили, що на якийсь час «відключилися», змусьте себе негайно повернутися до того місця, де відбулося відключення. Визначити його досить легко: весь попе­редній текст під час повторного читання сприйматиметься як незнайомий. Обов'язкові повернення не тільки забезпечать освоєння сприйманого матеріалу, але й сприятимуть підвищенню загальної стійкості уваги.

Правило VIII. Не забувайте про гігієну розумової праці, оптимальне освітлення та температуру.

Раціональні прийоми запам'ятовування

Мала мнемотехніка:

1)   запам'ятовування перед сном, у стані розслаблення, або після сну, від­починку;

2)   «не за один раз»: значну роль відіграє повторення (через 2-3 дні);

3)   чергувати сприйняття та відтворення;

4) сенсорна (почуттєва) опора — допоміжні прийоми:

Ø вузлики на пам'ять,

Ø підкреслення, асоціювання із предметами;

5) зумовлювання, воно може бути:

Ø ситуативним (учіть у тих самих умовах),

Ø ритмічним (учіть в тому самому темпі),

Ø емоційним (під музику);

6)    емоційне налаштування на роботу (продуктивність пам'яті зростає);

7)    вербалізація образів (проказування, порівняння).

Велика мнемотехніка:

1)   версифікація (запам'ятовування у віршах);

2)   криптографування  (перекодування);

3)   виділення логічних структур (що головне, у чому суть);

4)   відокремлення знання від незнання;

5)   естетичне (гарне) запам'ятовується краще;

6)   дидактичний прийом (вивчили розділ, придумали завдання).

Правила збереження знань:

Ø виділіть те, що потрібно запам'ятати;

Ø облиште сторонні думки, зосередьтеся на тому, що треба запам'ятати;

Ø виділіть в об'єктах головне і другорядне, знайдіть зв'язки між об'єктами, використайте мнемотехніку;

Ø у складному матеріалі обов'язково виділяйте значеннєві віхи; ураховуйте свій тип пам'яті;

Ø систематично повторюйте та відтворюйте матеріал, який запам'я­тали;

Ø не змішуйте пізнавання та відтворення;

Ø у разі виникнення утруднень згадайте обстановку завчання, про­сувайтеся від окремого факту до системи або від більш загальних знань, необхідних цієї миті.