Профілактика психологічного навантаження під час дистанційного навчання

Для всіх учасників освітнього процесе зараз йде нелегкий етап навчання, спричинений пандемією коронавірусної хвороби COVID-19 - дистанційне навчання.

Великий об'єм матеріалу для вивчення, постійне знаходження біля екрану комп'ютера чи смартфона, виснаження, стрес і нерви провокують захворювання.

Для профілактики всіх цих негативних впливів рекомендую декілька способів релаксації.

1. Глибоке дихання.

Це ефективний спосіб уповільнення природної реакції організму на стрес. Воно уповільнює сердцевий ритм, знижує тиск крові і забезпечує відчуття впевненості. - увімкніть відео - заплющте очі і глибоко вдихніть - затримайте дихання на мить - повільно видихніть - продовжуйте глибоко дихати, поки не відчуєте відчуття спокою.

2. Медитативні техніки

Медитативні техніки - йога, наприклад, розслабляють ваше тіло і розум. 

Ось проста техніка, яку дитина може використовувати будь де і вдома, і в школі:

Коли ви сидите на постілі або за партою перед уроком, заплющте очі і покладіть руки собі на коліна.

Наступний крок - повільні і рівномірні вдихи і видихи.

Кожен вдих і видих, рахується, як один, повільно дихайте, хоча б, до п'ятидесяти (в класі спробуйте хоча б до тридцяти).

Коли ви навчитеся цій техніці, вам необхідно зосередитись і слухати своє дихання. Якщо у вас буде виходити, то будете почуватися більш спокійними і зосередженими.

Коли ви закінчите дихати і рахувати до п'ятидесяти, вам потрібно зробити один глибокий вдих, повільно видихнути і розплющити очі.

Пропоную такі медитативні відео:

3. Фізичні вправи

Фізичні вправи - це чудовий спосіб розслаблення. Хотьба, біг, плавання і активні ігри - це те що подобається дітям. Але не забувайте займатись під музику! А в цьому можуть допомогти веселі і сучасні фізкультхвилинки!!!

4. Візуалізація

Візуалізація також відома, як метод візуально керованих образів. Ця техніка використовує уяву, щоб зповільнити мозкову активність і позбавитись від негативних думок і тривог.

5. Сміх

Сміх - це прекрасний спосіб зняти стрес і допомогти організму розслабитись. 

Ось декілька способів змусити дитину сміятись:

розповідайте анекдоти

корчите лиця по черзі

дивіться смішні мультфільми.

6. Обійми.

На думку американського психолога Вірджинії Сатир, для підтримки людині потрібно 8 обіймів на день, а для міцного здоров'я - 12. Тож підіть і обійміть кого-небудь! =)

Що робити, якщо мене обзивають в школі: поради психолога, як дитині боротися зі шкільним буллінгом

 

За статистикою зі знущаннями в школі стикаються 49% дітей в Україні. І 36% з них не розповідають про це ні вчителю, ні батькам. Діти переживають буллінг мовчки, бо не вірять, що дорослі можуть допомогти їм у цій ситуації.

 А ви знаєте, як реагувати, якщо дізнаєтеся, що вашу дитину обзивають в школі? Що порадити, щоб вона могла вийти з конфлікту з гідністю?
 
Поради: «Не звертай уваги», або «Дай здачі» — не в рахунок. Жертві буллінга важко не звертати уваги на те, що заподіює біль і приниження. І дати відсіч не кожній дитині під силу. Особливо молодшим школярам складніше впоратися з психологічним насильством у школі. В силу віку їм важко визначити мотиви агресора і проявити витримку. Тому і поради, що робити якщо обзивають в школі, повинні бути трохи в іншому ключі.
 
Сімейний і дитячий психолог Людмила Петрановська у своїй книзі з порадами для дітей «Що робити, якщо...» присвятила шкільному буллінгу окрему главу. У ньому просто і доступно розповідається, чому деяким дітям так хочеться ображати інших, які діти стають жертвою буллінга, і як реагувати на агресію і обзивання.
 

Хто і чому стає агресором і знущається над ровесниками
 
Поясніть дитині, що причина знущань зовсім не в ній, а в характері тих, хто її ображає.
 
У будь-якому колективі знаходяться люди, які отримують задоволення, коли змушують інших страждати. Вони можуть робити це з різних причин.
 
Можливо, тому що самі переносили багато образ, і тепер виливають свій біль на інших. Можливо, вони в глибині душі не впевнені в собі, і, щоб оточуючі не бачили їх слабкості, намагаються придушити когось і отримати перевагу.
 
Такі люди не проявляють агресію, якщо  оточуючі дають їм відсіч. Якщо за їхню жертву є кому заступитися. Але, якщо дружніх відносин немає, і в класі кожен сам за себе, агресор дуже швидко вибирає собі жертву.
 
Тобто, перший секрет боротьби зі знущаннями в школі — знайти друзів, які будуть поряд, коли кривдник вирішить повправлятися в дотепності. Удвох або втрьох простіше дати йому відсіч, ніж поодинці.
 
Кого найчастіше обзивають в школі
 
Якщо жертву шкільних знущань спитати, чому саме її стали обзивати у школі, вона, швидше за все буде шукати причину саме в собі.
 

Нестандартний зріст або вага, колір волосся, окуляри, «чіпляюче» прізвище — агресор може що завгодно зробити основою для буллінга. І жертва починає думати, що причина дійсно в ній.
 
Такий  напрямок думок тільки закріплює позицію жертви, тому важливо пояснити дитині, що це не так.
 
Запитайте у дитини: чи справді вона вважає, що чиясь зовнішність, або фізичні якості дають привід принижувати і ображати людину?
 
Поясніть, що агресор чіпляється до того, хто емоційно реагує на його кпини. Саме ця реакція — те, чого він домагається своїми обзиваннями. Немає реакції – нема знущань.
 
Людмила Петрановська пише:
 
«Це схоже на одну злу гру, в яку іноді люблять грати діти. Віднімуть у кого-небудь шапку або іншу річ – і кидають один одному по колу. А бідолаха кидається між ними, намагається відібрати, просить, злиться, але завжди не встигає. Шапку кидають далі, і всім дуже смішно. Крім того, чия шапка.
 
Що можна порадити? Піти у секцію баскетболу і навчитися ловити шапки на льоту? Така собі порада. Тому що справа не в тому, добре чи погано він ловить. Справа в тому, що він ЛОВИТЬ. Тобто погоджується грати в погану гру.
 
Адже грають насправді не в шапку. Грають у нього. Всі веселості гри – в його сльозах, гніві, безпомічних стрибках. І чим більше жертва намагається відібрати шапку, тим більше задоволення кривдників.
 
Тому найрозумніше в такій ситуації – НЕ ГРАТИ. Розвернутися і піти. Навіть якщо річ дуже потрібна. До речі, коли жертва йде, кривдники часто відразу втрачають інтерес і кидають річ, а то і віддають прямо в руки – адже вона їм не потрібна насправді.
 
Якщо річ була цінна і тобі її не повернули, скажи про це батькам, – це їх гроші були витрачені на покупку, і вони мають право вимагати їх повернення»
 
Підкажіть дитині правильну установку поведінки
 
Не втрачати голову, коли тебе обзивають, дійсно, важко. Підкажіть дитині спосіб, як легше тримати себе в руках, і не видати кривдникові реакцію, якої він домагається.
 

Головне: тримати в голові думку, що всі ці образливі слова ніяк не відносяться до особистості дитини. Натомість кажуть, що у кривдника є багато проблем у житті.
 
Якщо у відповідь на образливі слова дитина почне сперечатися, відповідати такими ж образами, плакати, погрожувати або кидатися в бійку — все це не допоможе.
 
Що допоможе тримати в голові думку, що від чиїхось злих слів сам дитина не стає гірше, не перетворюється на того, ким її дражнять. Від слів взагалі нічого не відбувається.
 
Щоб легше було зберігати витримку, можна спробувати уявити ситуацію, як кіно. Уявити, що дитина дивиться з боку, захоплюється витримкою головного героя (себе), і дивується дурості і безглуздій  поведінці його кривдника.
 
Представивши ситуацію з боку, дитина переносить фокус уваги (це не зі мною відбувається), і може не приймати нападки близько до серця.
 
Людмила Петрановська пише:
 
«Якщо вдалося зберегти спокій, ти можеш повести себе правильно. Наприклад:

·         Позіхнути («Нудно-то як...»)

·         Посміхнутися («Я так радий, що вам весело!»)

·         Перевести увагу на кривдників («Так, я знаю, що тобі подобається говорити так»)

·         Дати дозвіл («Обзивайтесь на здоров'я»)

·         Все перевернути («А ви ще можете?»)

 
Спочатку кривдники можуть розійтися. Спробують кричати голосніше і більш образливо. Але якщо продовжувати зберігати спокій, їм швидко набридне. Тому що вони будуть схожі на мосьок, які гавкають на спокійного-спокійного слона.
 
Справжніх винуватців, тих, хто затіває, мало. Один-два на весь клас. Інші діти приєднуються до них, не подумавши. Їм просто спочатку здається, що це дуже весело – показувати на когось пальцем, повторювати образливі слова і сміятися.
 
Поки ти жертва, вони думають, що саме так і треба з тобою робити. Але якщо ти будеш вести себе правильно, вони відчують себе ніяково. Можливо, їм навіть стане соромно. А хтось з них, можливо, почне поважати тебе і захоче з тобою дружити».

Джерело

Завдання з психології з платформи Classroom

 1 клас

Що таке добре, а що таке погано?

1. За допомогою лівої кнопки миші переходимо за посиланням "Що таке добре, а що погано" 2. Читаємо завдання і виконуємо. 3. Перегляньте мультфільм "Уроки гарного поводження тітоньки Сови"

Що таке добре, а що таке погано?

2-4 класи

Хороші якості людини

1. За допомогою лівої кнопки миші перейдіть за посиланням "Хороші якості людини" 2. Прочитайте завдання та виконайте вправу 3. Перегляньте мультфільм. Подумайте, які якими якостями володів Петрик на початку історії та в кінці.

Хороші якості людини

5-8 класи

Розвиваємо мислення

1. Граємо в Танграм (це головоломка, яка складається з геометричних фігур з яких складаються різні форми - тварини або предмети) Виконання: 1. Переходимо за посиланням "Шлях Танграм" 2. Чекаємо доки завантажеться гра 3. Виконуємо завдання 2. Перевірте своє логічне мислення Виконання: 1. Перейдіть за посиланням "Вікторина на логіку" 2. Прочитайте завдання і дайте вірну логічну відповідь!

Шлях Танграм

Вікторина на логіку

9-11 класи

Розвиваємо уяву та логічне мислення

Переходимо за посиланням до вправ, читаємо завдання та виконуємо! Успіхів!)

Розвиваємо уяву

Вікторина на логіку

8 способів захистити психічне здоров’я дітей під час дистанційного навчання

 Хоча віртуальне навчання може бути необхідним з питань безпеки, але є причини вагання.

Проведення занадто багато часу в екрані може спричинити збитків для дитячого тіла, мозку та настрою. Дослідження показують, що тривалий час роботи з екраном комп’ютера чи телефону може призвести дл проблем з очима, таких як дискомфорт в очах, втома, затуманення зору, головний біль, сухість очей та інші симптоми перенапруження очей.

Годити щоденного екранного асу також можуть затримати розвиток мозку дітей. Дослідження Національного Інституту Здоров’я США (NIH) 2018 року показало, що діти, які проводять більше двох годин на день в електронних гаджетах, мають нижчі бали за мовними тестами та тестами мислення. Деякі, хто проводив в гаджетах більше семи годин на день, відчували проблеми пов’язані з обробкою сенсорної інформації, такої як зір, слух і дотик.

Мабуть, найбільш викликає занепокоєння те, що збільшення екранного часу було встановлено, що це пов’язано з симптомами депресії. Одне з досліджень показало, що підлітки демонструють збільшення симптомів депресії з кожною збільшеною годиною використання соціальних мереж. Інше дослідження показало, що підлітки, які витрачають більше часу на нові медіа (включаючи соціальні медіа та електронні пристрої), частіше повідомляють про проблеми психічного здоров’я, а підлітки, які проводять більше часу на поза екранні заходи (спілкування з рідними, спорт/фізичні вправи), домашні завдання, друковані ЗМІ (газети, журнали), прослідковуються менший процент проблем з психічним здоров’ям.

Підсилення психічного та емоційного здоров’я дітей. Під час дистанційного навчання батьки можуть навмисно робити дітям певні типи перерв від екранного часу – перерви, що приносять сміх, творчість, веселощі, релаксацію. Перерви створюють радість і врівноважують вплив екранного часу на організм, мозок та настрій дітей.

Хоча батьки можуть розглядати ці ідеї, як «відриви» від екранного часу, вони також «підсилюють» психічне та емоційне здоров’я дітей у цей важки час, коли основні скарги дітей є почуття стурбованості, стресу, нещастя. Перерви можуть допомогти дітям забезпечити собі добре самопочуття.

Якщо ви залучите дітей до планування своєї діяльності, вони будуть набагато більше раді робити її. Визначне, як ви хочете вплести «неекранні» перерви у дні своїх дітей.

Кілька прикладів:

1. Нехай діти пишуть ідеї. Покладіть у банку смужки паперу з кожною ідеєю, і нехай діти виберуть одну, коли будуть готові.

2. Нехай діти складають візуальний графік/календар із запланованими перервами між дистанційним навчанням та перервами.

Приклади міні-брейків (від 5 до 10 хвилин): катання на велосипеді, гра в настільний футбол, пінг-понг, гра в лова, танці (танці на відео), розмальовка, розминка, пройти смугу перешкод, обійми, подути мильні бульбашки, почитати книгу, зателефонуйте другу тощо.

Приклади середніх перерв (20-30 хвилин): покатайтесь в парку або по вулиці, пограйте в футбол, катайтесь на роликах, збирайте шишки, вишивайте, читайте книгу або комікси, підметіть подвір’я, пограйте в доміно, дженгу або інші настільні ігри, зателефонуйте родичу або другу, зроби годівницю для птахів, спечіть що-небудь, залізьте на дерево тощо.

Приклади великих перерв (від двох годин до двох днів):  приготуйте обід або вечерю, пограйте в футбол, покатайтесь на човні, порибальте, сходіть в похід, пограйте в монополію на ніч, прогуляйтесь по парку, склади лего, почни якусь справу про яку довго думаєш: малювання пейзажів, деревообробка тощо.

 

Навчання вдома: практичні поради для батьків

Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?

---

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

---

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: «Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги.
3. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: «Я не вчитель».

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

---

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

---

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви– і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина «вступає в діяльність». Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона «вмикається» в усе нове. Тобто дуже швидко «входить» в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони «вмикаються» не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: «За 10 хвилин сідаємо за уроки». Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

---

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

---

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.
2. Треба, щоб для навчання було окреме місце.Ідеально, щоб був окремий простір, «кокон», щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.
3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.
4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.
5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони навчаються. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками «Гоґвортс» – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: «Ти з усім впораєшся». Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.
7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод «зеленої ручки»– підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

---

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

---

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи «гальмувати». У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лев Толстой казав, що існує «пустеля юнацтва». Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні  більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: «Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?». Наступний крок: «Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще». Щодо навчання можна сказати: «Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?».

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
6. Підліток може спитати:«Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?». Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

---

СТАРША ШКОЛА

---

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина «вчиться сама».

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Джерело

Бути підтримкою нашим дітям: 10 дороговказів для батьків у часи пандемії COVID-19

 

У ці непрості часи діти особливо потребують нашої дорослої мудрості і підтримки, щоб пройти через усі ці виклики пандемії та карантину і бути разом, розділити ці випробування, пройти разом через усе це – хоч і як це непросто, це теж нагода для нас стати ближчими, і нагода допомогти нашим дітям зростати, ставати сильнішими у випробуваннях, добрішими і співчутливішими. Ось декілька дороговказів на цей час.

1. ЩОБ ДОПОМОГТИ ДІТЯМ, ПОТРІБНО ПОТУРБУВАТИСЯ СПЕРШУ ПРО СЕБЕ.

Як не парадоксально, що саме цей договказ є перший – але, щоб допомогти дітям, потрібно потурбуватися спершу про себе. Бо якщо ми є виснажені, знервовані і роздратовані – нам буде важко дати відчуття підтримки і безпеки нашим дітям. Це як правило, яке нам нагадують кожен раз у літаку – дорослі мають спершу вдягнути кисневу маску на себе – тож не забуваймо про базові кроки турботи про власне психологічне благополуччя – взаємопідтримка, зв’язок з цінностями, інформаційна гігієна, планування дня, фізична активність, сон і здорове харчування, ресурсні активності та ін.

2. СПІЛКУВАТИСЯ НА ТЕМИ, ЯКІ ХВИЛЮЮТЬ ДІТЕЙ.

Дітям важливо, що ми їх слухаємо. Дітям важливо, що ми чуємо – їх думки, питання, почуття. Дітям важливо, що ми ділимося з ними теж своїми думками, почуттями, питаннями. Що з нами можна говорити про усе, що їх хвилює – від простіших питань – про коронавірус, карантин, школу, поїздку літом на море; до питань, на які не так просто знайти добру відповідь – про смерть, і що буде з нами після смерті, і чому так усе в світі відбувається і т.д. І дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло. І що ми не вдаємо, що знаємо відповіді на усі запитання і не вдаємо, що можемо, щодо усіх переживань дати завірення, що все 100% буде добре. Але їм справді важливо, що вони можуть говорити з нами про усе, можуть довіряти нам свій внутрішній світ. І що ми будемо поруч. І що ми можемо дати пояснення, дати підтримку і дати надію.

3. ДОПОМАГАТИ ДІТЯМ РОЗУМІТИ, ЧОМУ ВАЖЛИВИЙ КАРАНТИН І УСІ ЗАХОДИ, ЯКІ ВІН ВКЛЮЧАЄ – ТА ВТІЛЮВАТИ ЇХ.

Це дає дітям розуміння, чому важливі ті чи інші дії, чому мають сенс ті чи інші обмеження. І це дає їм відчуття певного контролю над ситуацією, долучення до спільних дій щоб подолати цю пандемію.

4. БУТИ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ДІТЕЙ.

Більшість навиків діти вчаться від нас не через лекції, а через те, що дивляться на те, як ми живемо. Великою мірою ми вчимо їх як батьки найважливішого уроку – мистецтва життя. Отож зараз час для майстеркласів. Про те, як долати труднощі, як бути підтримкою, як відпускати те, що від нас не залежить, і фокусуватися на тому, що в наших силах. Як не падати духом, а навпаки вміти піснею, жартом, дією підняти настрій собі та іншим. Як бути творчими і мати змогу заповнити день змістовними і цікавими активностями в жорстких межах карантину. І список цей можна продовжувати і продовжувати… Як це не дивно, але багато найцінніших уроків ми здобуваємо якраз посеред найбільших випробувань… І бути прикладом, не означає бути ідеальними – бо якщо ми помилимося, чи зробимо щось не так – ми можемо бути добрим прикладом, як уміти визнати помилку, попросити вибачення, виправити ситуацію.

5. РОЗПОВІДАЙТЕ ДІТЯМ КАЗКИ ТА ІСТОРІЇ, РАЗОМ ЧИТАЙТЕ, ДИВІТЬСЯ ТА ОБГОВОРЮЙТЕ ГАРНІ МУЛЬТФІЛЬМИ ТА ФІЛЬМИ.

Саме через казки та історії дітям передається мудрість – розуміння життя, себе, цінностей. Казки і історії дають дітям модель, як інші жили і давали раду з різного роду труднощами та випробуваннями, через ідентифікацію з героями, дитина плекає певні особистісні якості. І пам’ятайте, що не менш важливі є історії з вашого життя, з життя інших людей – так дитина здобуває досвід інших. І не менш важливо є обговорювати почуте і побачене, допомагати дитині виділяти з них мудрість, а тоді втілювати її у життя. Казки та історії є не стільки для того, щоби їх почути, скільки для того, щоби втілити мудрість, що є у них – у життя.

6. ДОПОМАГАТИ ДІТЯМ У ОРГАНІЗАЦІЇ ЧАСУ ТА ПЛАНУВАННІ ДНЯ.

Це важливий навик. І нам треба допомогти дітям в умовах відсутності шкільного розкладу і організованого ритму дня – планувати свій день, вибудовувати певний ритм і режим, включати в день усі важливі складові (навчання, фізична активність, хобі, соціальний час, домашні обов’язки, рекреація та ін.) – і триматися цього ритму. Звісно, чим молодші діти – тим більше цієї організації і часу, і середовища лягає на нас, чим старші – тим більше ми допомагаємо їм розвивати навики самоорганізації. Але це вкрай важливо, бо дає і відчуття безпеки, і вчить самоорганізації, і допомагає в навчанні та ін.

7. НАПОВНЮЙТЕ РАЗОМ ДНІ РЕСУРСНИМИ АКТИВНОСТЯМИ.

Розділена радість є клеєм для стосунків, найкращим способом відновлення від стресу, джерелом енергії. Тому різного роду ігри та інші спільні ресурсні активності є дуже на часі. Читати разом книжку. Бавитися у хованки. Дивитися гарний фільм. Готувати їсти. Бавитися у ресторан чи перукарню. Малювати. Зробити домашній театр. Дивитися на хмари. Список можна продовжувати і продовжувати…

Ресурси для батьків

8. ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ДИСЦИПЛІНУ.

Вона не є відмінена на час карантину. І діти, як і усі ми, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного, а відтак є наслідки за їх дотримання/порушення. Це дуже важливо, оскільки в часі стресу, ми дорослі часто можемо втратити певну послідовність, зменшити вимоги чи увагу до того, що робить дитина (бавиться цілий день у планшеті – чудово, не заважає нам працювати з дому). Дисципліна – не про покарання (хоч і може включати негативні наслідки). Дисципліна – про розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.

9. БУТИ ПІДТРИМКОЮ ДІТЯМ У ЩОДЕННИХ ЗАВДАННЯХ.

З огляду на карантин ми, батьки, великою мірою стаємо зараз і класними керівниками, і вчителями з фізкультури, і математики і т.д. Звісно, це часом дуже непросто  – але нема ради :). І ці завдання нам треба робити мудро і в ідеалі спокійно :). Бо в кінці суть не лише у тому, що дитина навчиться додавати десяткові дроби (а це безумовно важливо), але й у тому, що вона матиме досвід, що ви є поруч і ви вірите в неї. І ви матимете попри математику гарну розмову про те, що можна вчитися не стільки заради оцінок, а заради знань і бажання зрозуміти, пізнати цей світ. І що помилятися не страшно, і що ми вчимося на помилках. І що ми маємо різні здібності і таланти.  І розповісти історії зі свого життя. І почути від дитини історії про її школу. І посміятися разом від душі. І помріяти. І бути частиною процесу вибору майбутньої професії… Ми можемо багато важливих речей здобути попри усі ці буденні виклики роблення домашніх завдань…

10. ЗАЛУЧАТИ ДІТЕЙ ДО ТУРБОТИ ПРО ІНШИХ.

Те, що ми не можемо відвідати бабцю, не означає, що ми не можемо підтримати її – дзвінком, добрим словом, відеопосланням, надісланим фото малюнку та ін. І бути вдома, це не означає бути в на курорті, де батьки готують їсти, подають, миють посуду, складають план розваг на день, є аніматорами розваг і т.д. Діти мають бути долучені до спільних зусиль, вони мають мати свою частку домашніх обов’язків, і бути не лише одержувачами турботи, але й турбуватися про інших у відповідь… Саме так вони зростають у любові…

Джерело

Розвиток креативного мислення в учнів. Поради психолога

 Підготовка до розвитку креативності особистості – процес тривалий, тому його необхідно починати якомога раніше, коли діти найбільше сприйнятливі до нового, коли немає стереотипів. Молодший шкільний вік є сензитивним (найбільш сприятливим, «чутливим») етапом розвитку креативності дитини, її самореалізації та зростання її особистісної гідності. Розвиток креативності особистості відбувається найбільш результативно, якщо:

• створюються ситуації вибору, педагогічний процес включає завдання, які виконуються за участю уяви;

• організовується співтворчість у дитячому колективі з метою прояву і розвитку креативності кожного;

• забезпечується вдосконалення креативної спрямованості особистості педагога;

• використовуються технології розвитку креативного мислення; 

• здійснюється систематичне проведення і аналіз діагностики. 

Рекомендації щодо розвитку креативного потенціалу учнів: 

1. У процесі вирішення креативного завдання першорядна мета педагога полягає в тому, щоб у жодному разі не висловлювати осуду. Учень обов'язково повинен обґрунтувати свою здогадку або припущення, навіть якщо це обґрунтування недостатньо логічне. Перша вимога: не пригнічувати інтуїцію учнів. 

2. Добрі позитивні емоції – це інструмент посилення креативної активності. Сміх розковує і знімає напругу, відкриває шлях новим думкам. Негативні емоції пригнічують прояви креативності. У процесі навчання бажано максимально спиратися на позитивні емоції (подиву, радості та ін.). 

3. Схильність до ризику й авантюризму – це фундаментальні риси креативної особистості. Тому слід заохочувати схильність до ризикованої поведінки. 

4. Розвинена уява – один з найважливіших елементів креативного мислення. Людина з розвиненою креативною уявою може замислитися над тим, над чим ніколи б не задумалася людина з нерозвиненою креативною уявою. Педагогу не слід гальмувати схильність учнів до фантазування. 

5. Основна роль протиріч у розумовій діяльності полягає в їх здатності служити джерелом нових питань і гіпотез. Необхідно формувати в учнів чутливість до протиріч, уміння переформульовувати й уточнювати. Для формування «бачення протиріч» учень має бути поставлений у такі умови, коли в процесі виконання завдання він повинен формулювати проблему. 

6. Тренування в продукуванні можливих рішень (гіпотез) істотно підвищує показники швидкості, гнучкості та оригінальності мислення. Вчителеві слід частіше використовувати в навчанні завдання так званого відкритого типу, коли правильних рішень задачі декілька і необхідно представити найбільш раціональне з них. 

Рекомендації для батьків з розвитку креативної активності учнів:

1. Дайте дитині час для роздумів і рефлексії.

 2. Розвивайте інтереси дитини у всіх сферах. 

3. Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми.

4. Дайте дитині можливість знаходити рішення без остраху помилитися. Допоможіть їй цінувати власні оригінальні думки і вчитися на своїх помилках. 

5. Заохочуйте ініціативу. 

6. Домагайтеся хорошої організації роботи і правильного розподілу часу. 

7. Сприяйте тому, щоб дитина задавала питання, і допомагайте їй знаходити літературу для отримання відповідей на свої питання. 

8. Дайте їй можливість отримати максимум життєвого досвіду. Заохочуйте захоплення в найрізноманітніших областях. 

9. Пам'ятайте, що зайва критика знижує креативну енергію і відчуття власної значущості. 

10. Допомагайте їй в її самовираженні, але заохочуйте спільні заняття з іншими дітьми. Не зводьте її на п'єдестал і не принижуйте її успіхи.

11. Менше використовуйте її в ролі помічника і консультанта. 

12. Такі діти погано сприймають суворо регламентовані, репродуктивні, повторювані завдання. 

Заняття для розвитку креативності дітей: 

1. Дитині потрібно вирізати з кольорового паперу який-небудь геометричний предмет, домалювати до нього деякі деталі, щоб вийшло зображення конкретного предмета, і озаглавити його. 

2. «Неповні фігури». Даються фігури з прямих або хвилеподібних ліній. Пропонується їх доповнити таким чином, щоб вийшли зображення різних предметів або малюнки, бажано незвичайні. Після цього слід дати назву своєму малюнку. 

3. Дається ланцюжок горизонтальних ліній, з яких дитина повинна придумати розповідь з яких випливають один з одного сюжети. Завдання полягає в тому, щоб намалювати предмети і явища, використовуючи кола як основу. Малювати можна як поза, так і всередині кола, використовувати одне коло для малюнка. Придумати, як використовувати кола, щоб вийшли оригінальні малюнки. Під кожним малюнком написати, що вийшло. Малювати слід зліва на право. На виконання завдання дається 5 хвилин.

 Методика «Маленький казкар»

 Методика розрахована на дітей у віці від 7 до 11 років. Крім продуктивного мислення, вона сприяє розвитку загальної та тонкої моторики (і, тим самим, інтелекту), вчить навичкам соціальної взаємодії, правилам поведінки в суспільстві, плануванню майбутньої діяльності, розвиває мову, письмо, допомагає долати характерні для даного віку дитячі страхи. Основною її перевагою є те, що вона являє собою цікаву і захоплюючу гру, яка дуже подобається дітям. Крім того, методика «Маленький казкар» дає необмежені можливості для креативності батькам і педагогам, дозволяючи їм включати в гру необхідні вправи на розвиток інтелектуальних здібностей, пам'яті, уваги та ін. Вона підходить як для індивідуальних занять із дитиною, так і для занять у групі. 

Матеріал. Основним матеріалом для занять слугують вирізані з книг і журналів різні картинки і фотографії. Це можуть бути зображення тварин, їжі, предметів побуту, людей, одягу та ін. Головне, щоб вони були яскравими, барвистими і простими для розуміння дитиною. Ви можете вирізати їх самі, а можете залучити до цього заняття дитину. Мотивувати її можна, сказавши, що картинки нам знадобляться для того, щоб потім пограти в одну цікаву гру. Але наполягати не слід, якщо дитина не захоче вам допомагати. Дітям корисно якомога більше речей робити руками: вирізати, малювати, ліпити з пластиліну, глини або солоного тіста, обводити фігурки на трафареті, шити, клеїти та ін. Розвиток дрібної моторики (м'язів рук) є важливим для інтелектуального розвитку дитини. Не всі батьки знають про те, що всі процеси розвитку дитини взаємопов'язані, і, якщо приділяти достатньо уваги розвитку однієї системи, то від цього розвиватимуться інші. Щоб у дитини розвивалася креативна уява, їй необхідно контактувати з середовищем і отримувати інформацію. Уміння використовувати руки і пальці є життєво важливим для формування креативного мислення. Руки і пальці дають нову, дуже цікаву інформацію про речі – як позитивну, так і негативну. Крім того, батькам слід пам'ятати, що дітям молодшого шкільного віку подобається щось робити, слухати, пробувати і дивитися. Крім картинок, вам також знадобляться: кольоровий папір, ножиці, клей, фольга з-під цукерок, фломастери, олівці, фарби, будь-які наклейки, фотографії з сімейного альбому, які вам не шкода використовувати для гри. Додатковий матеріал для гри вам підкаже ваша фантазія. Це можуть бути бусинки, маленькі черепашки, крупа, насіння рослин, мох, дощик, биті новорічні іграшки, висушені квіти, листочки дерев, пір'ячко, шматочки тканини, хутра, стрічки та ін. Загалом усе, що вам вдасться наклеїти на папір. Хід гри Учаснику гри видається аркуш білого паперу (за бажанням, можна і кольоровий). На столі викладаються вирізані заздалегідь картинки з книг і журналів. Чим більше картинок – тим краще. Кожен гравець має право вибрати собі 10 картинок. Але вибирати їх слід з урахуванням того, що згодом необхідно буде скласти казку, використовуючи всі вибрані зображення. Тому необхідно при підборі картинок заздалегідь продумувати сюжет майбутньої казки і пов'язувати предмети однією сюжетною лінією. Більш складний варіант гри – це коли картинки перемішуються і зворотною стороною роздаються учасникам, тобто гравці не мають права самостійно їх вибирати, і змушені придумувати розповідь з тим, що попадеться. Після цього починається сама гра. Спочатку кожен учасник повинен придумати назву своєї казки. Педагог повинен пояснити дітям, що назва казки має відображати основний зміст, ідею казки. У разі необхідності, можна навести приклад. Там же потрібно написати прізвище та ім'я автора майбутнього шедевра. Потім діти самі або за допомогою дорослого пишуть придуману ними назву вгорі аркуша. Слід наклеїти картинки на аркуш паперу в тому порядку, як будуть розвиватися події, й враховуючи схему місцевості. Можна заздалегідь зробити на папері фон, використовуючи спеціальну крейду або натертий лезом і розтертий на папері ваткою грифель кольорових олівців. Наприклад, верхню частину листа можна зробити синьо-блакитний (небо), центральну частину – бежевий, низ аркуша – зеленим, коричневим, жовтим (трава, ґрунт, пісок). Якщо події відбуваються вночі або в космосі – лист логічно взяти не білий, а чорний, синій чи фіолетовий. Якщо дитина хоче сама бути одним із героїв (або головним героєм) своєї казки, то можна наклеїти її фотографію. Після того, як картинки наклеєні, потрібно домалювати відсутні предмети або елементи (частини) предметів. Бажано для цього використовувати різні образотворчі засоби: фарби, фломастери, олівці. Дещо можна вирізати з кольорового паперу (фольги), а потім наклеїти. Можна також скористатися купленими наклейками. На наступному етапі йде доопрацювання картини. Для цього використовується будь-який перерахований вище матеріал. Головне на цьому етапі – не перенасичувати і не обмежувати власну фантазію. Щоб задіяти більше органів чуття, можна скористатися парфумами (наприклад, збризнути ними квіти або принцесу). Коли картина буде готова, можна переходити до другого етапу гри. У другій частині кожна дитина повинна розповісти свою історію. Після цього, за бажанням дітей, можна написати текст казки або на купленій (чи саморобній) листівці, або надрукувати на комп'ютері й, прикрасивши різними картинками, роздрукувати на кольоровому принтері. Взагалі, для довговічності (для нащадків) можна відсканувати картини дітей і роздрукувати їх у кольоровому вигляді. На цьому етапі, коли діти будуть розповідати складені ними історії, педагогу (батьку) важливо створити доброзичливу атмосферу в групі. Нарешті, завершальний і, мабуть, найбільш цікавий етап гри – постановка казки. На постановку казки відводиться від одного до п'яти днів. Сама дитина в цей час повинна бути режисером. Розігрувати казку можна або за допомогою наявних у вашому розпорядженні ляльок, лялькового театру, або героями можуть бути самі діти. Якщо є можливість (і «режисер» не заперечує), доречно залучити справжніх тварин. Можна спеціально зробити костюми або використовувати наявний одяг і аксесуари. «Режисер» призначає акторів на ролі й керує всім процесом.

Рекомендації педагогам і батькам:

1. Створіть безпечні умови дитині в її пошуках, до яких вона могла повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.

2. Уникайте несхвальної оцінки креативних спроб дитини. 

3. Будьте терплячими до дивних ідей, поважайте цікавість, питання та ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі питання, навіть якщо вони здаються дивними. 

4. Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона цього бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок «шефства» може затримати розвиток креативності. (Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може часом сприйматися як «порушення кордонів» особистості. Навіть дуже маленькі обдаровані діти надають впертий опір батькам, які дуже наполегливі у своєму прагненні розділити з дитиною радість живої креативної уяви.) 

5. Допомагайте дитині вчитися будувати її систему цінностей, не обов'язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї наряду з іншими ідеями. 

6. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любов, повагу до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, менш здатна досягти висот самовираження. 

7. Допомагайте їй справлятися з розчаруванням і сумнівом, коли вона залишається одна в процесі незрозумілого одноліткам креативного пошуку: нехай вона збереже свій творчий імпульс, знаходячи винагороду в собі і менше переживаючи про своє визнання оточуючими. 

8. Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не повинна виходити за рамки пристойного. 

9. Проявляйте симпатію до її перших незграбних спроб висловити свою ідею словами і зробити її зрозумілою для оточуючих. 

10. Знаходьте слова підтримки для нових креативних починань дитини, не критикуйте перші досліди – які б вони не були невдалі. Ставтеся до них із симпатією і теплотою, дитина прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить. 

11. Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом», часом покладайтеся в пізнанні на ризик та інтуїцію: найбільш імовірно, що саме це допоможе зробити справжнє відкриття. 

12. Підтримуйте необхідну для розвитку креативності атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і впоратися з негативною реакцією однолітків. Дитина позбавлена позитивного виходу, може спрямувати свою творчу енергію в абсолютно небажаному напрямку. 

13. Неодмінно постарайтеся знайти дитині компаньйона такого ж віку і з такими ж здібностями.

Джерело