Раннє виявлення психічних розладів у дітей та підлітків

 Психічне здоров’я дітей та підлітків в закладах дошкільної та шкільної освіти викликає занепокоєння у педагогічних працівників.

За даними ВООЗ понад 20% дітей у певний період свого життя мають значущі проблеми з психічним здоров’ям. Понад 10 відсотків дітей шкільного віку мають розлади психіки та поведінки, найпоширенішим є розлад дефіциту уваги / гіперактивності (РДУГ), другим за поширеністю є розлад емоційної регуляції (депресивні та тривожні розлади).

Проблеми зі шкільною адаптацією внаслідок розладів психіки та поведінки є головною причиною звернення батьків школярів за психіатричною допомогою. Такі діти потребують оцінювання дитячим психіатром наявних порушень, визначення ознак психічних розладів, їх клінічної типології (діагностики психічних розладів відповідно до вимог сучасних  діагностичних класифікацій ICD 11 та DSM 5), застосування спеціалізованих терапевтичних програм управління поведінкою, психотерапевтичного супроводу освітнього процесу.

Батьки та вчителі багатьох школярів, які мають труднощі з регулюванням свого настрою та імпульс контролем без психіатричної інвалідності та діагностованих в інклюзивних ресурсних центрах розладів розвитку відчувають серйозні труднощі з шкільною адаптацією та академічною успішністю. Хоча спеціальна освіта може надавати послуги з психічного здоров’я ідентифікованим дитячим психіатром учням, більшість таких дітей, ті, з них, хто не отримують послуг спеціальної освіти, зазвичай позбавлені корекційно-педагогічних втручань. Шкільний персонал часто має труднощі з виявленням учнів з проблемами психічного здоров’я і високим ризиком інцидентів екстерналізованої проблемної поведінки. Вчителям також буває важко визначити інтерналізуючу дезадаптивну поведінку учнів. Така поведінка, як правило, не втручається в навколишнє середовище в класі, не заперечує авторитету вчителя, проте корелює підвищеним ризиком самоушкоджень та суіцидів.

Екстерналізована неадаптивна поведінка

Екстерналізована поведінка є поведінкою, спрямованою назовні, на соціальне середовище.

Учні можуть демонструвати різні варіанти екстерналізованої дезадаптивної поведінки, зокрема:

• дратівливість, 
• гнівливість, 
• ворожість, 

зумовлені: 

• афективними порушеннями; 
• ажитацію, яку пов’язують з розладами поведінки при тривозі; 
• упередженість, щодо ворожої налаштованості інших дітей, вчителів, емоційну імпульсивність, зумовлену когнітивними/нейрокогнітивними розладами. 

Диференційна діагностика таких варіантів екстерналізованої поведінки педагогічними працівниками викликає значні складності.

Зазначені фенотипи неадаптивної поведінки створюють проблеми в шкільному середовищі, мають певну тривалість і різноманітність проявів. Вони можуть бути перевірені на відповідність критеріям психічного розладу, відповідність однієї з шести діагностичних категорій:

1. Опозиційно - девіантного розладу - патерну аргументованої і зухвалої поведінки, з мстивістю, дратівливістю;
2. Кондуктивному (антисоціальному) розладу поведінки - патерну повторюваної девіантної поведінки з агресією до людей або тварин, випадками знищенням майна, крадіжками, серйозним порушенням соціальних правил дітьми та підлітками до 18 років;
3. Антисоціальному особистісному розладу, який діагностується у осіб старше 18 років, але подекуди неповнолітні розглядаються в групі ризику по цьому розладу;
4. Межовому розладу особистості – патерну поведіки при первазивному розвитку з нестабільністю міжособистісних стосунків, емоційної регуляції, вираженою імпульсивністю, починаючи з раннього дорослішання;
5. Експлозивному поведінковому розладу: патерну поведінки з повторюваними епізодами імпульсивних дій, агресивними спалахами, непропорційними подразнику провокацій у дітей старше 6 років;
6. Розлад дефіциту уваги/гіперактивності - патерну поведінки з неуважністю та/чи гіперактивністю - імпульсивністю, які заважають функціонуванню або розвитку, не можуть бути пояснені іншим психічним розладом.

Діагностика психічних розладів є виключною компетенцією лікаря-психіатра дитячого, порядок її проведення регламентується нормами законодавства про охорону психічного здоров’я, зокрема потребує інформованої письмової згоди обох батьків. 

Педагогічний працівник може порадити батькам звернутися за спеціалізованою психіатричною допомогою до лікаря психіатра дитячого, але не може вимагати результати цього обстеження.

Інтерналізована неадаптивна поведінка

Інтерналізована неадаптивна поведінка відноситься до поведінки, спрямованої всередину, безпосередньо на індивіда. Двома діагностичними категоріями інтерналізуючих розладів поведінки є розлади, пов’язані з тривогою та розладами настрою.

Карантин з користю: ідеї для батьків і дітей

 

Поради батькам під час пандемії

 

Батькам на час COVID-19

 Участь батьків під час переломного моменту життя - такого як пандемія COVID-19, дистанційне навчання, карантинні обмеження - є неймовірно важливим, адже саме батьки знають свою дитину якнайкраще і можуть допомогти полегшити та знизити вплив стресу.

UNICEF Україна спільно з Міністерством освіти і науки склали поради для батьків, як говорити з дитиною про COVID-19 та як взаємодіяти разом.

Джерело

Булінг у школі, як діяти

 

Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням у школі. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить до  непоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля.

 Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

 ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. 

 Джерело

Психологічна допомога підліткам під час підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання та профілактика стресів перед екзаменами

Хвилювання в учнів випускного класу виражається по-різному: від істерик до демонстрації «над спокою» і показної байдужості. Це залежить від особистісних особливостей і життєвого досвіду. Не менш стривожені майбутніми екзаменами дорослі (батьки й учителі) намагаються допомогти підліткові. Ця допомога також має широкий діапазон засобів залежно від поведінки, що спостерігається в учня: від обвинувачень у бездіяльності й закликів більше часу приділяти навчанню до заклинань: «Ну що ти так хвилюєшся? Мені однаково, яку оцінку ти здобудеш!»

Ці «традиційні» способи лише дозволяють дорослим виплеснути свою тривогу, а підлітку, на жаль, допомагають мало, скоріше — навпаки. Він і сам розуміє, що слід більше уваги приділяти навчанню, але не спромож­ний себе змусити, і зайва констатація факту лише зміцнює його непевність щодо власних сил і заважає взятися до справи. Заклики бути спокійнішим також зазвичай досягають протилежного результату, лише зміцнюючи у підлітка відчуття своєї «виняткової тривожності».

Усе ж таки, як допомогти дитині в період підготовки до екзаменів?

Розглянемо це на конкретному прикладі екзаменаційного стресу. У тих учнів, для яких важливі результати іспитів (тобто у них є потреба скласти їх якнайкраще), перед іспитом виникає стан тривоги:

Ø підвищується артеріальний тиск;

Ø підсилюється потовиділення.

При цьому поведінка учнів буває різною:

Ø одні зосереджено дочитують ті розділи підручника, у засвоєнні яких не впевнені, словом, приходять у стан підвищеної мобілізації та готовності до іспитів;

Ø інші, навпаки, метушливо перегортають підручник, тому що не в змозі зосередитися на одному розділі; зі страхом прислухаються до розповідей тих, хто вже склав іспит, і переконують себе, що не можуть відповісти на жодне із запитань — коротше кажучи, пере­бувають у панічному стані. Діяльність таких школярів є повністю дезорганізованою.

Ці дві форми поведінки відображають ступінь емоційної напруженості. Деякі діти, беручи білет, першої миті навіть не можуть прочитати та зро­зуміти запитання. Надалі їхня поведінка відрізняється рівнем підготовки; якщо вони переконуються, що пам'ятають матеріал, їм вдається поступово заспокоїтися та відповісти. Однак справжньої впевненості в собі вони так і не знаходять: нерідко екзаменатору варто поставити бодай одне не дуже складне запитання, і вони розгублюються, утрачають здатність мислити. Після іспиту вони вичавлені, як лимон, і мають єдине бажання відіспатися (незалежно від того, як вони спали в ніч перед іспитом). Якщо ж питання (або одне з них) здаються учню незнайомими, ось тут нерідко слід очіку­вати катастрофічного стану — раптово  з'ясовується, що вони забули навіть те, що знали.

І навпаки, ті учні, які мобілізуються перед іспитом, навіть зіткнувшись із складними запитаннями, проявляють винахідливість, у них раптово спливають у пам'яті знання, про які вони навіть не здогадувались.

Переконавшись у тому, що йому хочуть поставити небажану оцінку (нижче за ту, на яку він претендує), такий учень обов'язково попросить поставити йому додаткові запитання.

Методи саморегуляції в умовах стресу

Релаксація - це метод, з допомогою якого можна частково або повніс­тю позбутися фізичного або психічного напруження.

Зрозуміло, вона не розв'яже всіх проблем, але значною мірою посла­бить їхній вплив на організм, що є дуже важливим.

Опановувати методи релаксації потрібно не тоді, коли, як кажуть, «смажений півень клюне», а завчасно. Тож скористайтесь наведеними вправами і правилами.

                                                  Вправи

1.    Сидіть спокійно близько двох хвилин, очі заплющені. Уявіть при­міщення, в якому знаходитесь. Спочатку спробуйте обійти подумки всю кімнату (уздовж стін), а потім пересувайтесь по всьому периметру тіла — від голови до п'ят і назад.

2.    Уважно стежте за диханням, дихайте носом. Зосередьтеся на своєму спокійному подиху упродовж 1-2 хвилин (немовби уп'явшись в одну точку). Спробуйте не думати ні про що інше.

3.    Зробіть неглибокий вдих і на мить затримайте подих. Одночасно різко напружте всі м'язи на кілька секунд, намагаючись відчути напруження в усьому тілі. На видиху розслабтеся. Повторіть тричі.

4.    Зробіть глибокий вдих і затримайте подих — грудні м'язи напружені. Відчуйте це напруження, а потім зробіть різкий видих, розслабте груд­ну клітку, повторіть тричі.

5.    Злегка підніміть обидві руки, розчепіривши пальці якомога ширше начебто граєте на піаніно, намагайтеся охопити якомога більшу кіль­кість клавіш. Фіксуйте це положення пальців упродовж декількох секунд, намагаючись відчути напруження. Потім розслабтеся, руки вільно опустіть на коліна. Повторіть тричі.

Правила самоорганізації уваги під час підготовки до іспитів

 Правило І. Заздалегідь розплануйте свій час, щоб у години занять ніщо не відволікало вас.

Правило II. Розпочинаючи роботу, завчасно організуйте своє робоче місце.

Правило III. Приступаючи до занять, максимально мобілізуйте свою волю, покиньте усі зайві думки. Найкращий спосіб — попередній перегляд матеріалу, складання плану майбутньої роботи.

Правило IV. Стійкість уваги багато в чому залежить від того, наскільки добре ви розумієте досліджуваний матеріал (розуміння значною мірою ґрунтується на знанні попередніх розділів програми).

Правило V. Якщо зосередити увагу на навчальному матеріалі заважа­ють хвилювання, тривога у зв'язку з майбутнім іспитом, сторонні думки, то займіться конспектуванням або читанням досліджуваного матеріалу вголос. Після того, як вам вдасться зосередити увагу, можна читати «про себе».

Правило VI. Чергуйте читання з переказуванням, розв'язанням завдань, тому що це попереджає виникнення психічного стану монотонності, за якого стійкість уваги знижується. Однак така зміна не повинна бути занадто частою: це призводить до зайвої суєти, поверхневого сприйняття навчального матеріалу.

Правило VII. Якщо під час читання ви раптом усвідомили, що на якийсь час «відключилися», змусьте себе негайно повернутися до того місця, де відбулося відключення. Визначити його досить легко: весь попе­редній текст під час повторного читання сприйматиметься як незнайомий. Обов'язкові повернення не тільки забезпечать освоєння сприйманого матеріалу, але й сприятимуть підвищенню загальної стійкості уваги.

Правило VIII. Не забувайте про гігієну розумової праці, оптимальне освітлення та температуру.

Раціональні прийоми запам'ятовування

Мала мнемотехніка:

1)   запам'ятовування перед сном, у стані розслаблення, або після сну, від­починку;

2)   «не за один раз»: значну роль відіграє повторення (через 2-3 дні);

3)   чергувати сприйняття та відтворення;

4) сенсорна (почуттєва) опора — допоміжні прийоми:

Ø вузлики на пам'ять,

Ø підкреслення, асоціювання із предметами;

5) зумовлювання, воно може бути:

Ø ситуативним (учіть у тих самих умовах),

Ø ритмічним (учіть в тому самому темпі),

Ø емоційним (під музику);

6)    емоційне налаштування на роботу (продуктивність пам'яті зростає);

7)    вербалізація образів (проказування, порівняння).

Велика мнемотехніка:

1)   версифікація (запам'ятовування у віршах);

2)   криптографування  (перекодування);

3)   виділення логічних структур (що головне, у чому суть);

4)   відокремлення знання від незнання;

5)   естетичне (гарне) запам'ятовується краще;

6)   дидактичний прийом (вивчили розділ, придумали завдання).

Правила збереження знань:

Ø виділіть те, що потрібно запам'ятати;

Ø облиште сторонні думки, зосередьтеся на тому, що треба запам'ятати;

Ø виділіть в об'єктах головне і другорядне, знайдіть зв'язки між об'єктами, використайте мнемотехніку;

Ø у складному матеріалі обов'язково виділяйте значеннєві віхи; ураховуйте свій тип пам'яті;

Ø систематично повторюйте та відтворюйте матеріал, який запам'я­тали;

Ø не змішуйте пізнавання та відтворення;

Ø у разі виникнення утруднень згадайте обстановку завчання, про­сувайтеся від окремого факту до системи або від більш загальних знань, необхідних цієї миті.

Що необхідно врахувати при виборі професії

 Дізнайся, які фактори треба зважити при виборі професії та які чинники зазвичай ускладнюють цей вибір.

1. ІНТЕРЕСИ

Спробуйте дати відповідь на питання: що вам подобається робити, чим ви цікавитеся? Тобто, пропонуємо дослідити ваші інтереси. Визначення інтересів надасть можливість спрямувати ваші пошуки у потрібне професійне русло. Як це зробити? Як визначити загальні риси ваших різноманітних інтересів?

Ви маєте знати, що будь-який інтерес пов’язаний з бажанням дізнатися про певну сферу діяльності. Завдяки інтересу виконання роботи стає приємним зайняттям протягом великого відрізку часу. Згадайте, а якщо складно згадане втримати в голові, напишіть на аркуші паперу все те, що ви вмієте робити, що у вас гарно виходить, що про вас кажуть друзі, родичі, знайомі. Пишіть все, що спадає на думку.

 ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ КОЛА ВАШИХ ІНТЕРЕСІВ, ПОДУМАЙТЕ НАД ТАКИМИ ПИТАННЯМИ:

·         Що вам подобається робити тривалий час?

·         Як ви проводите своє дозвілля?

·         Що приносить вам задоволення?

·         Куди (на що) ви більше спрямовуєте свій час, свою енергію, свій талант?

·         Що ви робите завзято, охоче за власною ініціативою (як у школі, так і в позаурочний час)?

·         Які ви маєте хобі?

·         Чи хотіли б ви, щоб ваше хобі стало частиною вашої майбутньої професійної діяльності?

 

2. НАВИЧКИ ТА ВМІННЯ

Ознайомся з описом вимог до професій, що тебе цікавлять. Проаналізуй необхідні вміння та навички. Робочі навички можна поділити на три групи:

·         Основні (базові): вміння читати, писати, рахувати.

·         Професійні (технічні): навички та компетенції, пов’язані з технікою виконання; вони притаманні певній категорії професій і здобуваються під час подальшої освіти після закінчення середньої школи (наприклад, навички управління певним обладнанням, уміння використовувати певні технології, навички з надання психологічної, соціальної, фізичної або професійної допомоги тощо).

·         Надпрофесійні навички: навички ефективної взаємодії з іншими людьми у професійній обстановці. Наприклад, гнучкість, робоча етика, вміння знаходити підхід до людей, переконувати, зберігати позитивне ставлення, вирішувати проблеми, працювати під тиском, встановлювати взаємовідносини, працювати в команді, слухати й розуміти співрозмовника, проводити переговори, презентації, вести дискусії тощо.

Базові навички розвиваються змалку та є основою успішного оволодіння іншими різновидами навичок.

Технічними навичками оволодівають у процесі отримання професійно-технічної чи вищої освіти, при проходженні спеціалізованих курсів, виробничої практики, стажування тощо.

Надпрофесійні навички, хоч і можуть бути певною мірою зумовлені особистісними характеристиками, можна і треба розвивати так само, як і технічні навички. Радимо починати працювати над твоїми надпрофесійними навичками уже в школі, адже вони тобі знадобляться незалежно від того, яку професію ти обереш у майбутньому.

Як це зробити? Бери активну участь у різноманітних позаурочних заходах: олімпіадах із різних предметів, конференціях, семінарах, фестивалях, спортивних секціях. У деяких школах існують органи учнівського самоврядування, де є президент, парламент, активи класів. Якщо ти активний учасник цих заходів і маєш підтвердження тому у вигляді дипломів, нагород, грамот, подяк, відгуків, то це характеризує тебе як цілеспрямовану, завзяту людину, яка може досягти успіху та визначних результатів і в майбутній професійній діяльності.

 

3. ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК

Різні професії передбачають найрізноманітніші можливості професійно зростати, розвиватись, накопичувати професіоналізм. Зараз є сенс поміркувати над тим, в якому напрямку тобі було б цікаво розвивати власну кар’єру.

Наприклад, розгляньмо професію програміста: ти опановуєш усе більшу кількість мов програмування та професійного інструментарію, ти знаєш велику кількість важливих нюансів, ти можеш виконувати завдання швидше, ефективніше та нешаблонно, при тому, що замовник завжди отримує задовільні для нього результати, – це так звана горизонтальна кар’єра.

Або ти можеш почати брати на себе більше відповідальності в межах власного напрямку і забезпечити свій розвиток як спеціаліста-керівника. Знову повернімося до професії програміста: ти спочатку працюєш як розробник-професіонал; потім завдяки спроможності уявляти робочий процес у широкому діапазоні координуєш роботу групи програмістів, а згодом займаєш посаду IT-директора компанії і плануєш стратегію розвитку цього напряму для всієї організації на найвищому рівні – це приклад так званої вертикальної кар’єри.

Можливість і напрямок професійного розвитку має безпосереднє відношення до перспективності професії і є важливим моментом у прийнятті рішення щодо її опанування.

 

4. ЦІННОСТІ

ЩО ТАКЕ ЦІННОСТІ?

При виборі професії не треба нехтувати ще й такими важливими речами, як цінності. Цінності – це те, що є для вас важливим, на що ви орієнтуєтеся, коли приймаєте певні рішення, заради чого ви дієте, витрачаєте свої сили, заради чого живете. Це ваші переконання.
Ви замислювалися над тим, що є найбільш важливим для вас у майбутній професії? Заради чого ви будете здійснювати свою роботу? Це буде лише матеріальна винагорода? Чи, можливо, повна незалежність, вільне висловлювання думок для вас є найважливішим? Чи, можливо, ви хотіли б завдяки вашій майбутній професії стати популярним?

СПРОБУЙТЕ ВИЗНАЧИТИ ТРИ НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ЦІННОСТІ ДЛЯ ВАС

·         Свобода, відкритість і демократія в суспільстві полягає у ставленні до духовного стану суспільства; вказується на необхідність соціальної справедливості; виражаються вимоги до влади всіх рівнів.

·         Безпека і захищеність стосується стурбованості непередбачуваними подіями в суспільстві і страхів за своє життя та життя своїх близьких.

·         Служіння людям стосується таких життєвих і професійних цілей, як допомога людям.

·         Влада і вплив прагнення виявляти владу над іншими, чинити на них вплив.

·         Популярність прагнення звертати на себе увагу, бути відомим багатьом людям.

·         Автономність, незалежність потреба робити те, що сама людина вважає важливим, не залежати від думки оточуючих, самому визначати хід свого життя.

·         Матеріальний успіх прагнення до матеріального благополуччя, до того, щоб мати гарантований заробіток, гарні умови для проживання.

·         Особистісне зростання стосується вимог до себе, прагнення до розвитку себе як особистості і професіонала.

·         Здоров’я прагнення мати гарне здоров’я, якомога менше хворіти, вести здоровий спосіб життя, займатися спортом.

·         Прихильність і любов потреба мати близьких людей, висловлювати стурбованість з приводу відносин із значущими людьми.

·         Привабливість прагнення мати привабливу зовнішність, слідувати моді, бути задоволеним своїм зовнішнім виглядом.

·         Міжособистісні контакти і спілкування потреба відчувати себе частиною будь-якої групи, мати своє коло спілкування, позбавитися страхів, пов’язаних з самотністю і нерозумінням.

·         Багате духовно-релігійне життя стосується віри в Бога, прагнення жити у відповідності з релігійними переконаннями

Наприклад, якщо найвищою цінністю для вас є служіння людям, то професія адвоката, юриста, педагога, соціального працівника, лікаря може стати правильним рішенням при виборі професійного майбутнього.

Цінуєте автономність, незалежність – ви будете некомфортно почувати себе при здійсненні професійної діяльності, яка постійно контролюється керівництвом, яка пов’язана з підпорядкуванням, з чітким графіком роботи.

Якщо безпека і захищеність для вас на першому місті, то вам не підійдуть професії, пов’язані з ризиком: пожежник, водолаз, рятівник, слідчий.

Якщо найбільшою цінністю для вас є здоров’я, то професії, пов’язані з роботою на шкідливих підприємствах вам просто протипоказані. А професія дієтолога, тренера з фітнесу вам би підійшла.

 

5. БАЖАНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА

Заробітна плата при виборі професії не може відігравати вирішальну роль, оскільки зазвичай оплачується не професія, а посада, яку людина обіймає. Висока заробітна плата здебільшого відображає ступінь відповідальності й/або ризику. Наприклад, професія пожежника, рятувальника пов’язана з високим ступенем ризику для життя. Професії, пов’язані з управлінням або керуванням групою людей або групами людей (де керівник несе відповідальність за розвиток, прибуток і процвітання компанії, а також за збереження робочих місць), можуть принести компанії як суттєвий прибуток, так і великі збитки. Яким буде результат – багато в чому залежить від умілого керування директора.

Розглядаючи фактор заробітної плати, необхідно звертати увагу на можливість кар’єрного зростання. Для певних різновидів робіт стартова заробітна плата може бути досить високою, але з часом вона не буде підвищуватися; для інших різновидів – вона підвищуватиметься з роками і через деякий час стане набагато вищою за ту, яка була на початку.

 

6. МІСЦЕ РОБОТИ ТА РОБОЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Обираючи професію, важливо уявляти, де і як саме ти будеш працювати, яким буде твоє повсякденне оточення, ритм та специфіка роботи.

Якщо ти надаєш перевагу сталим відносинам, стабільному набору обов’язків та постійному колу спілкування, можливо, для тебе найбільш прийнятною буде офісна праця. Якщо для тебе важливішою є активність та мобільність, ти не хочеш день у день сидіти на тому самому місці, можливо, є сенс розглянути тобі роботу торгового представника, експедитора, журналіста, що надасть можливість самостійно працювати без прив’язування до певного місця та планувати свій робочий графік. Якщо тебе не привертає спілкування з людьми, ти можеш обрати суто технічну спеціальність і мати справу з технікою та пов’язаними з нею проблемами, працюючи системним адміністратором, інженером, або займатися обробленням даних, працюючи IT-спеціалістом.

 

7. ТЕНДЕНЦІЇ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ

Обираючи професію, обов’язково варто взяти до уваги, чи існує та існуватиме на неї попит на ринку праці. Як дізнатись, яка професія актуальна?

Цю інформацію можна знайти, відвідавши будь-який спеціалізований сайт або переглянувши журнал, газету з пропозиціями роботи і проаналізувавши, у працівниках якої професійної сфери є потреба.

Можна звернутися до найближчого центру зайнятості, в якому представлена інформація про те, представники яких професій зараз потрібні. Також у центрі зайнятості ти можеш ознайомитися з так званим «Барометром професій», що вміщує: перелік професій, за якими зовсім неможливо знайти роботу в твоєму регіоні; перелік професій, які є на підприємствах твого регіону, але в незначних кількостях; перелік професій, за якими існує можливість працевлаштуватися у твоєму регіоні; перелік професій, які актуальні у твоєму регіоні.

У зв’язку з визначенням актуальності тієї чи іншої професії ти можеш запитати: “А чи не вийде така ситуація: я буду опановувати професію у навчальному закладі декілька років, а поки буду вчитися, моя професія стане неактуальною?” Справа в тому, що не існує достовірних методів і методик розрахунку прогнозу, що визначає, який буде попит на професії через певний проміжок часу. Жоден вищий навчальний заклад не може на 100% гарантувати тобі працевлаштування після його закінчення. Але тенденції суспільного розвитку дають змогу припустити, що у майбутньому не зникне попит на професії, які:

·         не можуть бути виконані комп’ютером, навіть при надстрімкому розвитку технологій;

·         передбачають високий рівень освіти, компетенцій та досвіду;

·         не можуть виконуватись дистанційно та передбачають прямий контакт із іншими;

·         потребують високого рівня креативності, критичного мислення та аналізу;

·         завжди будуть затребувані в суспільстві.

До таких професій можна віднести, наприклад, професію лікаря, викладача, соціального працівника, пожежника, інженера.

Незалежно від того, яку професію ти обереш, будь готовим брати активну участь в управлінні своїм професійним життям, постійно опановувати нові навички та адаптуватись до постійних змін та нових викликів.

 8. ЧИННИКИ, ЩО УСКЛАДНЮЮТЬ ВИБІР ПРОФЕСІЇ

1.      ВІДСУТНІСТЬ ВСЕБІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО РІЗНІ ПРОФЕСІЇ

Що робити за недостатності інформації про професії?

·         Отримай практичний досвід. Кращого способу, ніж практика, не існує. Якщо ти відчуваєш інтерес до якогось різновиду діяльності, спробуй попрацювати деякий час в організації, в компанії, на виробництві. І не обов’язково за тією спеціальністю, яка тобі подобається. Головне, що ти відчуєш на собі життя того професійного середовища. Наприклад, якщо хочеш стати журналістом, попрацюй у редакції на канікулах кур’єром. Влаштуватися на роботу важко, але вияви наполегливість і винахідливість: звернись по допомогу до батьків, друзів батьків, вчителів. Відтак у тебе з’явиться перший досвід із працевлаштування, що у професійному житті дуже важливо.

Цікаво знати: за дослідженнями, вже після першої виробничої практики багато студентів, побачивши реальні умови роботи і конкретно те, що доводиться робити спеціалісту, змінюють своє ставлення до професії. Частина ж, навпаки, переконується, що вони роблять правильний вибір.

·         Поспілкуйся зі спеціалістами з напрямку, який тебе цікавить. Розпитай про всі плюси і мінуси їхньої роботи. Знай, що хорошим спеціалістам подобається говорити про свою роботу, тому сміливо став запитання. Але пам’ятай, що люди, які розповідають про свою спеціальність, можуть мати іншу систему цінностей, ніж твоя, і те, що вони вважають хорошим і цікавим, для тебе може виявитися іншим. Варто також знати, що деякі люди приділяють більшу увагу другорядним властивостям професійного життя, а не першочерговим, тобі ж потрібно для вибору професії виділити головне. Спробуй розпитувати, адже, крім інформації, ти ще набудеш майстерності у спілкуванні, а це важливо для побудови твоєї кар’єри.

·         Звернись до центру зайнятості. Ти зможеш проконсультуватись із спеціалістом, відвідати заходи з профорієнтації або навіть взяти участь у різних профорієнтаційних проектах.

2. ОРІЄНТАЦІЯ НА ПРЕСТИЖНУ ПРОФЕСІЮ

Престиж – поняття дуже відносне, до того ж постійно змінюється. Якщо подивитись на престиж із позицій психології успіху, то варто знати, що для успішності в житті необхідно визначити свої головні реальні потреби. Бажання мати багато грошей, популярність, статус відповідають потребам у безпеці і визнанні. Потреба у самореалізації належить до вищих потреб. Безумовно, для її задоволення потрібні гроші, але внутрішня спрямованість особистості при цьому орієнтована не на заробіток грошей, а на актуалізацію своїх здібностей із усе більшим втіленням їх у життя і все більшим служінням людству.

3. НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОРАДИТИСЯ З БАТЬКАМИ

Іноді позиція батьків щодо дитини незважена: вони або занадто опікують дитину і тоді вирішують замість неї, яку професію їй обрати, або займають ліберальну позицію: “Вибір професії за тобою, оплата навчання за нами. Ось виділяю тобі гроші на навчання, а ти обирай, що хочеш”. Часом спостерігається такий варіант: батьки нав’язують дитині свою волю, власні уподобання, намагаються через дитину здійснити свої нереалізовані мрії. Або занадто заклопотані – у них ніколи немає ні сили, ні часу на якісне спілкування з дитиною.

У будь-якому випадку все ж спробуй відверто поспілкуватися з батьками.

·         Дізнайся їхню думку щодо твоїх здібностей.

·         Розпитай їх про плюси і мінуси їхньої професії і професії, яку хочеш обрати ти.

·         Проаналізуй разом із ними можливість працевлаштування за обраною професією.

4. ПЕРЕКОНАННЯ, ЩО ПРОФЕСІЯ ОБИРАЄТЬСЯ ОДНА НА ВСЕ ЖИТТЯ

Яку б професію не обрала людина, із зростанням її кваліфікації відбувається зміна її занять. На початку професійної кар’єри цікавить одне, а коли станеш майстром у своїй справі – цікавить інше, кличуть незвідані обрії. А ще з’являються нові професії, технології, до того ж іноді потреба в існуючому фахові зникає. Будь готовим одразу, що доведеться опановувати суміжні професії або щось абсолютно нове.

5. ОТОТОЖНЕННЯ УЛЮБЛЕНОГО ПРЕДМЕТА В ШКОЛІ З ПРОФЕСІЄЮ

Наприклад, якщо учень любить математику, то хоче стати математиком, якщо літературу – журналістом. Тепер подумай: професій у світі існує багато тисяч, а предметів у школі – не більше 30. Часто в основі професії лежить декілька предметів, наприклад, політолог має бути сильним у таких предметах, як історія, географія, право, англійська мова.

6. ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Масмедіа стихійно або маніпулятивно роблять деякі професії популярними. Наприклад, дивлячись фільм, ти підсвідомо переносиш привабливість героїв фільму на їхню професією. Реальність може бути іншою, ніж у кіно.

7. ВИБІР ПРОФЕСІЇ ПІД ВПЛИВОМ ГРУПИ, ТОВАРИШІВ

Часто підлітки обирають фах, орієнтуючись на думку товаришів, яких поважають. Або зневажливе ставлення до якоїсь професії в групі теж може вплинути на вибір. Нерідко після школи вступають вчитися на один і той самий факультет “за компанію”. Наприклад, якщо із трьох друзів двоє обирають однакову професію, то третій може просто приєднатися до них, поступаючись своїми інтересами.

У цьому випадку варто зрозуміти, що щаслива людина та, яка уміє бути собою. Пам’ятай: професію ти обираєш не для інших, а для себе, тому, обираючи фах, орієнтуйся тільки на власні здібності.

8. НАСЛІДУВАННЯ ПРОФЕСІЇ КУМИРА, СВОГО ІДЕАЛУ

Звичне для багатьох прагнення наслідувати свого кумира може зумовити і вибір власної професії. Оскільки людина сприймається цілісно, то ореол привабливості кумира охоплює і його професію. Іноді до помилки у виборі може призвести наслідування близького родича, якого поважаєш, особливо, якщо ти з ним схожий.

9. УСКЛАДНЕНІ СІМЕЙНІ ОБСТАВИНИ

Хронічна нестача грошей, бідність чи неблагополуччя в сім’ї, усвідомлення того, що грошей на навчання немає, можуть спонукати до вибору – іти туди, де навчають безплатно чи низький конкурс на бюджетні місця. Варто знати, що можливостей для студентів заробити із неповним робочим днем у наш час є багато, тому оплачувати своє навчання можна самостійно.

10. ВІДСУТНІСТЬ САМОРОЗУМІННЯ, НЕВМІННЯ АБО НЕБАЖАННЯ РОЗБИРАТИСЯ В СВОЇХ ОСОБЛИВОСТЯХ

Учитися розуміти себе потрібно постійно ще до моменту, коли час змушує здійснювати професійний вибір. Це основа самовиховання. Але якщо вибір фаху необхідно робити уже зараз, то, щоб розібратися в собі, ти можеш звернутися до професійного консультанта, батьків, вчителів. Аби переконатися, чи правильно ти обрав професійний напрям і чи відповідають твої особистісні риси вимогам до професії, пройди психологічні тести, але не варто навішувати на себе ярлики.

11. НЕАДЕКВАТНА САМООЦІНКА, НАДТО ЗАВИЩЕНА ЧИ ЗАНИЖЕНА

Якщо у тебе занижена самооцінка, то ти швидше за все не наважуєшся обрати той фах, який тобі дійсно до вподоби. Наперед будуючи собі сценарії невдачі, ти можеш відмовитися від свого покликання, тобто від тієї роботи, яка принесе тобі найбільше радості.

Якщо ж самооцінка завищена, то у тебе може бути високий рівень домагань, але от про труднощі, що можуть трапитися на шляху до мети, навряд чи подумаєш. Саме тому багато студентів першого курсу розчаровуються в обраній професії: вони і не уявляли, що навчання таке важке, а кропітку працю пов’язують у своїй уяві з професією.

Що робити в такому випадку? За низької самооцінки: спробуй, відкинь сумніви, знайди групу підтримки – хоч одну людину, яка б у тебе повірила, – і насмілься реалізувати свою мрію. Як писав відомий український поет Олег Ольжич, “Захочеш – і будеш. В людині, затям, лежить нерозгадана сила”. За завищеної самооцінки: більше радься із батьками, вчителями, яким довіряєш, і прислухайся. Можливо на щось варто звернути більше уваги і поставитися до цього серйозніше.