Мій дім – моя фортеця. Так кажуть, коли вважають
власний дім найбезпечнішим місцем на планеті, місцем де можна уникнути
несправедливості ті кривди. Та на жаль, не для всіх учасників освітнього
процесу є радісною новиною побути разом з рідними на карантині. Хоча залишатися
вдома – одна з ключових рекомендацій, яка максимально поширюється через усі
канали комунікацій. Але власна домівка не завжди може бути найбезпечнішим
місцем. Особливо, коли йдеться про тих, хто страждає від домашнього насильства.
У той час, коли вся родина постійно перебуває вдома, кількість випадків
насильства може збільшуватись та загострюватись.
Напруга зростатиме, адже ізоляція під час карантину
схожа до клітки, в якій сім’ї мають перебувати цілими днями. Такий досвід для
більшості з нас є зовсім незрозумілими і обтяжуючими. Ймовірність, що можуть
виникати конфлікти чи суперечки суттєво зростає. Причина – наші базові потреби
частково порушені: немає відчуття безпеки, вимушені відпустки за власний
рахунок чи зупинка власної справи; втрата можливості скинути внутрішнє
напруження – відвідувати розважальні заклади, проводити час з друзями, і просто
побути наодинці.
В таких умовах важливо зберігати свої особисті межі і
межі інших. Це означає – дозволяти собі та іншим висловлювати свої думки,
відповідати за власну поведінку, демонструвати самоповагу і повагу до інших,
вміти чути і намагатися досягнути компромісу.
- 8 порад, які допоможуть співіснувати цілодобово в одному просторі, поважаючи межі одне одного:
1. Насамперед потрібно пам’ятати, що ця кризова
ситуація не буде вічною, адже людство не раз переживало пандемії.
2. Щоранку, прокинувшись, казати собі якусь мотивуючу
фразу. Або ще цікавіший варіант: домовитись з членами сім’ї, щоб кожен написав
на окремих стікерах такі підтримуючі фрази; поскладати їх в коробку чи прозору
посудину. І кожного ранку кожен витягатиме підтримуюче послання на день.
3. Зберігати авторство свого життя: планувати свій
день, виходячи зі своїх потреб – це і спільний час з рідними, і час для свого
задоволення (відновити хобі, вивчати іноземну мову, читати, дивитись фільми,
слухати музику чи писати її та багато іншого); професійні завдання, коли
працюєш в режимі онлайн.
4. Фізична активність (зараз вона просто необхідна!).
Вчені довели, що фізичні вправи чи ранкові/вечірні прогулянки підтримують наш
психологічний і емоційний стан, і тим самим зводять до мінімуму виникнення
депресії та надмірної тривоги.
5. Розподілити між собою ролі. Особливо це стосується
сімей, де є діти. Не забувайте про те, що дітям потрібна ваша підтримка. Адже навчання
перейшло в режим онлайн і не всім дітям вдається самотужки опрацьовувати
матеріал, окрім цього вони звикли до активності, відвідували різноманітні гуртки
і просто гуляли з друзями. Намагайтеся проговорити і навіть прописати обов’язки.
В кожного тоді буде своя відповідальність, повага до іншого. Це допоможе
знімати навантаження на одну людину і згуртовувати вашу сім’ю.
6. Для збереження доброго партнерського стосунку не
забувайте про слова вдячності, підтримки, компліменти. Можна спільно
переглядати фото чи відео з сімейних подій, поїздок. Дозвольте собі мріяти,
обговорюйте майбутні плани. В такий спосіб ви зможете переключати свою увагу на
позитив, отримуючи радість та ресурс.
7. Домовитися про час, який можна проводити, як
заманеться, щоб скидати зайве напруження. Дозволити собі трохи відпочити.
8. Домовитися про правило «стоп» - якщо хтось
відчуває, що йому забагато, то може просто сказати «стоп» і таким чином
зупинити напругу, що зростає в тій чи іншій ситуації.
Найчастіше тільки фізичне насильство ми
вважаємо насильством.
Нам складно припустити, як часто ми самі
демонструємо насильство або стаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це ще й:
·
Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
·
Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
·
Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення,
розповісти про щось;
·
Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
·
Ламання та знищення особистих речей;
·
Використання брутальних слів, лайка;
·
Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
·
Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
·
Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
·
Звинувачування у всіх проблемах;
·
Критикування думок, почуттів, дій;
·
Поводження із ним/нею як із прислугою;
·
Ігнорування.
Насильством щодо дітей слід вважати:
·
Нехтування дитиною;
·
Нехтування обов’язків стосовно дитини;
·
Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
·
Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
·
Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з
метою шантажу;
·
Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за
умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
·
Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
·
Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що
все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так
поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас
звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас
самих і наших дітей.
Коли виникає конфлікт,
дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою
позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно,
не можуть бути сторонніми спостерігачами.
Чи знаєте ви, що:
·
Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається,
що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться
телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли
батьки сваряться.
·
Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на
немовлят, впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє
насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи
іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
·
Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони
відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
·
Діти відчувають сум.
·
Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається
в сім’ї.
Як ці переживання відбиваються на
поведінці дітей?
Вони можуть:
·
Реагувати надто агресивно;
·
Не визнавати авторитетів;
·
Бути пасивними чи пригніченими;
·
Мати вигляд заляканих;
·
Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає,
як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як
впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати
дитина, що стикається з домашнім насильством?
Діти, що були свідками
насильства в сім’ї, засвоюють:
1.
Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або
отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у
дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2.
Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти
переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не
шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що
можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3.
Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не
мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі
стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4.
Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може
виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає
діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку –
виявляти свої справжні почуття.
Дієві негативні почуття
– вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто
проявляти.
В результаті дитина:
·
Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в
навчальному закладі;
·
Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках
з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск
приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою,
яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми
хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.
Коли дитина стала свідком проявів
насильства в сім’ї
1.
Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже
важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким
поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково
вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй
можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина
зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.
2.
Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
3.
Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть
дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.
4.
Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до
спеціалістів.
Пам’ятайте!
По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.
Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші
індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Телефони
«гарячих ліній»:
· - Національна гаряча лінія
з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної
дискримінації «Ла Страда – Україна» працює у звичайному режимі – безкоштовно,
анонімно, конфіденційно. Всі можуть звернутися (або перенаправити до фахівців)
за номерами: 0 800 500 335 (зі стаціонарних) або 116 123 (з мобільних), коли
потребуватиме допомоги;
· - Дитяча «гаряча лінія», бо
дуже багато питань виникає щодо оформлення відпусток, для того, аби забезпечити
нагляд за дітьми, які перебувають на карантині 0-800-500-225, 116-111 (з
мобільного);
· - Державний кол-центр з
питань запобігання домашьому насильству 1547;
· - Урядовий кол-центр 1545;
· - У разі необхідності також
надається правова допомога, звертатись на гарячу лінію координаційного центру з
питань безкоштовної правової допомоги – 0-800-213-103
Немає коментарів:
Дописати коментар